ЮрПостать. Рудольф фон Ієринг: держава та право - сила, здатна в процесі еволюції подолати нелегітимність державної влади

22.08.2010

ЄРИНГ, Ієрінг (Jherіng, Іherіng) Рудольф фон (22.08.1818, м. Аурих—17.ІХ 1892, м.Геттінген) — німецький правознавець, доктор права, професор.

Був доцентом Берлінського університету (з 1843), професором Базельського (з 1845), Ростокського (з 1846), Кільського (з 1848), Гессенського (з 1852), Віденського (з 1868), Геттінгенського (з 1872) університетів.

До середини 60-х рр. 19 ст. перебував під впливом історичної школи права, приділяв значну увагу дослідженню догм права. Згодом Єринг виступив з критикою як історичної, так і догматичної шкіл, запропонувавши натомість «реалістичну», або «соціологічну», теорію утворення і розвитку держави та права. Державу і право розглядав у взаємозв’язку з іншими соціальними явищами як результат нагромадження соціального досвіду, як функціонально-цільові засоби саморегуляції суспільства в історичному розвитку.

У праві Єринг розрізняв два аспекти: формальний і змістовний. З формального погляду право, на думку вченого, є сукупністю норм, правил поведінки, які забезпечені можливістю державного примусу. У змістовному розумінні право — сукупність загальних та індивідуальних інтересів, котрі утворюють життєві умови суспільства і цілі, яких намагаються досягти люди. Врахування формального та змістовного аспектів у сукупності дало підстави Єрингу визначати право як «юридично захищений інтерес», «систему соціальних цілей, що гарантуються примусом».

За Єрингом, процес розвитку права не можна вважати несвідомим: рушійною силою є суспільна мета, досягненню якої право покликане слугувати. Ця мета полягає у забезпеченні інтересів суспільства та індивідів. Оскільки уявлення про суспісльство та індивідіуальні. цінності у різних осіб, соціальних груп, класів різні, то процес правотворення не може бути мирним і безболісним, а є результатом рівноваги, котра встановлюється внаслідок зіткнення (змагання) різних інтересів.

Загалом учення Єринга спонукало до перенесення розуміння еволюції права з духовної сфери (на чому наголошувала історична школа права) на матеріальне, соціологічне підгрунтя. Це відповідно привело до необхідності вивчення права у зв’язку з усією сукупністю тих суспільних явищ, котрими воно зумовлене. Разом з тим Єринг віддавав належне порівняльно-історичному вивченню юридичних явищ, категорій, вважаючи такий шлях найкращим для з’ясування закономірностей і характеру еволюції права.

На думку Єринга, держава та право є силою, здатною у процесі еволюції подолати нелегітимність державної влади. Право виступає як вищий ступінь розвитку і більш досконала форма влади. Найвищого розвитку державно-правова система сягає у правовій державі, де в результаті самообмеження влади та запровадження конституційної системи правління встановлюється верховенство закону і забезпечується правопорядок.

Досліджуючи проблеми становлення та розвитку римського права, Єринг показав як переваги останнього, так і небезпеку сліпого запозичення давньоримських рішень. Він сформулював висновок, що мав і має важливе методологічне значення для вищих форм рецепції римського права: «Durch das roemіsche Recht ueber das roemіsche Recht hіnaus» — «На підгрунті римського права, але далі і краще, ніж у римському праві».

Тв.: Дух рим. права на различных ступенях его развитія, ч. 1. СПб., 1875; Борьба за право. СПб., 1895.

Літ.: Прянишеников Е. Рудольф фон Иеринг. «Закон-ность», 1992, № 2; Учение Р. Иеринга о праве и гос-ве. В кн.: История полит. и правовых учений. М., 1995.

Є. О. Харитонов, "Юридична енциклопедія"