ЮрПостать. Лаутерпахт – зірка міжнародного права з Львівщини

16.08.2010

ЛАУТЕРПАХТ (Lauterpacht) Херш (16.08.1897, м. Жовква, тепер Львівська область – 8.05.1960, Лондон) – англійський правознавець, доктор права з 1922, доктор політичних наук з 1923.

Шкільну освіту одержав у Львові, навчався в університетах Берліна, Відня, Лондона.

У 1927–38 викладав міжнародне право у Школі економіки та політичних наук Лондонського університету; впродовж 1938–55 – професор міжнародного права Кембриджського університету (Англія). Читав курси лекцій «Теорія непідсудності в міжнародному праві» (1930), «Загальні принципи права миру» (1938), «Міжнародний захист прав людини» (1947) та ін. в Академії міжнародного права (м. Гаага, Нідерланди).

Лаутерпахт був членом Британської комісії у справах воєнних злочинців (1946–47), зробив значний внесок у розвиток законодавства стосовно воєнних злочинів та у складання Статуту Нюрнберзького воєнного трибуналу для суду і покарання головних воєнних злочинців європейських країн гітлерів. коаліції.

Був редактором «Британського щорічника міжнародного права» (1944–55), членом Комісії міжнародного права ООН (1951–55), суддею Міжнародного суду ООН (1955–60), членом Британської академії наук.

1956 за заслуги у розвитку міжнародного права Лаутерпахту надано рицарський сан.

Один з відомих представників англ. доктрини міжнародного права 20 ст. Дотримуючись загалом позитивістських поглядів, Лаутерпахт відійшов від жорсткого бачення позитивізму Л. Опенгейма, вважаючи, що, крім міжнародних договорів і звичаїв, природне право також використовується як джерело міжнародного права. На його думку, за відсутності конкрертних правових норм міжнародне право може доповнюватися принципами справедливості та загальними принципами права.

Лаутерпахт – один з перших, хто обгрунтував ідею визнання міжнародної правосуб’єктності індивіда і розглядав розвиток інституту захисту прав людини як новий напрямок розвитку міжнародного права, що згодом трансформувався у його галузь.

Лаутерпахт відредагував і суттєво доповнив відомий багатотомний курс «Міжнародне право» Л. Опенгейма – 5-е (1935–37) та 6-е (1940– 47) видання, який наприкінці 40-х рр. був виданий російською мовою в СРСР.

З 1929 видав 23 томи «Доповідей з міжнародного права» (International Law Reports), які є одним з найавторитетніших у світі зібрань міжнародно-правової практики. Це видання продовжує регулярно виходити й після смерті його автора.

Основні праці: «Спіноза та міжнародне право», «Джерела міжнародного приватного права та аналогії в міжнародному праві» (обидві – 1927), «Рішення внутрішніх судів як джерело міжнародного права» (1929), «Функції права в міжнародному співтоваристві» (1933), «Розвиток міжнародного права Міжнародною палатою міжнародного правосуддя», «Так звані англо-американська та континентальна школи думки у міжнародному праві» (обидві – 1934), «Міжнародний білль про права людини» (1945), «Гроціанська традиція в міжнародному праві» (1946), «Визнання в міжнародному праві» (1947), «Міжнародне право та права людини» (1950), «Розвиток міжнародного права Міжнародним судом ООН» (1958).

В. Н. Денисов, К. О. Савчук, «Юридична енциклопедія»

Читати також