ЮрПодія. 60 років Інституту Корецького - свято визнання. Кому час йти на пенсію?

13.05.2009

Теми: 60-річчя Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, визнання вченого.

Визнання – одна з найвищих нагород вченого.

Визнання науково-дослідного Інституту – колективна нагорода всім науковим співробітникам. Таке визнання споглядали всі присутні під час урочистостей з нагоди 60-річчя Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, що відбувалися 13 травня 2009 року.

Сотні привітань прозвучали на ім’я Інституту, його директора і співробітників, десятки з них отримали різноманітні нагороди та відзнаки. Цікаво, що найбільше нагород і відзнак отримали співробітники таких галузей права, як конституційне та адміністративне. Відтак, від себе зазначу, що більш теоретичним є напрям дослідження вченого, то менше в нього шансів на „зовнішнє визнання”.

З-поміж привітань, вдумливих слів і подарунків, які запам’яталися мені найбільше, згадаю кілька. Академік В. Тацій зазначив, що Інститут та Харківська академія „історично приречені бути разом”. Академік В. Шаповал сказав, що в кожної людини є „сакральні місця”. Інститут – це сакральне місце для нього (Шаповал навчався та працював в Інституті). Порадувавши Інституту картину з зображенням будинку установи, він побажав, „аби на кожному поверсі Інституту були здобутки”. Запам’ятало привітання студентів і керівництва Київського університету права НАН України, де працюють чимало співробітників Інституту.

Російські правознавці з Пітера та Москви не забули нагадати, що це й „наша (вчених) задача, щоби наверху не було распрі”.

Академік М. Попович вітав щиро й від серця. На репліку академіка Ю. Шемшученка про те, що Інститут Корецького розміщається в будівлі, якою розпоряджається Інститут філософії, сказав, що з приводу приміщення вони жодного разу не сварилися.

Дарували в основному картини, інші твори мистецтва та книги. Зокрема, Інституту подарували фреску з ангелом, який, за побажанням, має охороняти Інститут Корецького.

Двом науковцям Інституту – академікам В. Семчику та Я. Шевченко – один із гостей подарував грошові премії в сумі 10 тисяч гривень кожному. Академік Шемшученко в відповідь побажав „наступних таких же подарунків”.

Керівник держархівної установи подарував глибоку вазу з квітами. Й побажав – аби дослідження були такими ж глибокими та увінчувалися квітами.

Інституту виповнилося шістдесят. Чоловік у такому віці йде на пенсію. Однак, як підмітив один із вітаючих, Інституту „на пенсію піти не дано”.

В’ячеслав Бігун, 13 травня 2009 року